Символічно, що саме в день Віри, Надії, Любові та їх матері Софії (мудрості) відзначається це свято. А дарують людям вічну мудрість книг бібліотекарі. То ж, як записано в стародавньому трактаті: „Воздамо дяку тому, хто допоміг нам легко пройти крізь складний лабіринт книг”.
Стоїть бібліотека на землі, вища і святіша від усіх богинь. І це не просто храм науки і душі – це наша історія. У неї велика бібліотечна сім'я – наші наставники. Скільки людських сердець пересіялось через їх руки і душу, скільки широких шляхів відкрили ці люди для найменших, скільки збережено і впорядковано ними книг – скарбів мудрості.
Хтось із мудрих сказав: „Бібліотекар – це не
професія, а стан душі, а ще – знахар”. Це насправді так, бо якщо в аптеці чи
лікарні вам полікують тіло, то в цьому храмі – душу.
Свято бібліотек – це, передовсім, свято книги,
великдень нашого духу, що починається із Сковороди та Котляревського, духу, що
вийшов із «Кобзаря» Шевченка, через святий собор Гончара і чорну голгофу Стуса,
катівні Теліги і душевний біль Ліни Костенко.
Не міліє
могутня ріка і сучасної української літератури, мов старечий Дніпро-Славутич,
що живиться дрібними струмочками та потічками. Тож, в день бібліотек,
згадаймо нині і наших місцевих майстрів слова, що трудяться пером для слави
України. Їм ми завдячуємо за неоцінений внесок у розвиток і духовність нації.
Це наші малі „корифеї”, відомі імена: О.Яхневич, В.Никифорук, М. Войцехівська,
Б. Дичук, М. Хамець, В. Гросевич та ін.
На
перехресті доль поєднались дві давні професії – вчитель і бібліотекар. Як і
одна, так і друга покликані різьбити дитячі душі, зцілювати застиглі серця,
бути поводирем у храмі людського духу.
Немає коментарів:
Дописати коментар