середа, 17 квітня 2019 р.

Не обкрадайте своїх працівників! Hi – «зарплатам у конвертах»!

  Так почала свій твір   Еліна Чуба, учениця 11 класу Талалаївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів (керівник – Олена Кривонос), переможець обласного конкурсу на кращий літературний твір «Скажи «ні» зарплаті в конверті» для учнів 11-х класів закладів загальної середньої та професійної (професійно-технічної) освіти.
 
Знай наших. З десяти тисяч – троє найкращі!
  12 квітня  підведено підсумки конкурсу, організованого за ініціативи Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та за  сприяння
Управління освіти і науки облдержадміністрації. До участі були запрошені  5220 учнів одинадцятих класів  496 закладів загальної середньої освіти області та близько 4 тис. випускників 15 закладів професійно-технічної  освіти   регіону.
  Протягом  березня-квітня 2019 року   у закладах освіти були проведені виховні години з  питань легалізації заробітної плати та написані літературні твори.
  Конкурс проводився  у два етапи: І – районний (міський, ОТГ; у закладах освіти обласного підпорядкування та професійної (професійно-технічної) освіти) – березень 2019 року, II – обласний – квітень 2019 року.
  Фахівцями управління освіти і науки Чернігівської ОДА,Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені  К.Д. Ушинського була проведена велика робота з відбору трьох кращих  учасників конкурсу.
  За підсумками другого туру конкурсу, почесне друге місце зайняв Кирило Лохмачов –  учень ДПТНЗ «Чернігівське вище професійне училище» ( керівник –  Вікторія Наровлянська). Трете місце – у   Валерії Лисечко, учениці 11-го класу Ніжинської  гімназії №3 (керівник – Віра Федюрко).  Всі переможці отримали разом з  почесними грамотами гарні Bluetooth-колонки, а вчителі –  грошові призи.
  Підводячи підсумки конкурсу, начальник головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області Юрій Юрченко зазначив: «Цей захід, у подальшому сприятиме поінформованості учнівської молоді та їх батьків щодо негативних наслідків тіньової зайнятості та формуванню громадської думки про переваги офіційного працевлаштування».
Ні – «зарплатам у конвертах»!

«Справедливі пенсії! Ні – «зарплатам у конвертах»! Не обкрадайте своїх працівників!…» – ще довго лунало в голові Христини Павлівни. Вона – заслужений учитель України, людина, яка завжди всім приходила на допомогу й обожнювала своїх учнів – ніколи не думала, що опиниться в такій скрутній ситуації вже на заслуженому відпочинку.
Двадцять п’ятого травня востаннє оглянула свій кабінет історії, без суму прощалася з колегами й отримувала останні квіти від уже колишніх учнів. Віддавши улюбленій справі понад 40 років, учителька  була впевнена, що стажу напрацювала і пенсія буде гарною, тому спокійно зможе прожити; без туги переступила шкільний поріг і зрозуміла, що вільна. Можливо, тепер і діти приїжджатимуть частіше, з онуками бачитиметься не так рідко та й більше приділятиме уваги чоловікові.    
Життя ніби набирало нових обертів: значно більше вільного часу, нервуватися не доводиться і вдома безліч побутових справ! Отримуючи першу пенсію, жінка хвилювалась, ніби перед важливим іспитом. І ось замість омріяних п’яти тисяч тримала в руках «нещасні» півтори. Була оптимісткою ще з молодості, тому після довгих роздумів вирішила, що це звичайна помилка і наступна виплата буде, безсумнівно, більшою. Чоловік утішав дружину і просив не засмучуватись, адже технічні помилки інколи трапляються. Згодом ситуація забулася, добре, що чоловік ще працює і врятує родину від кризи, але осад на серці залишився.
Минув місяць, жінка знову отримує пенсію і зі сльозами на очах розуміє, що це ніяка не помилка… «Віддала все життя школі, учням, освіті, а ви оцінили мою працелюбність у тисячу з лишком?! –  з розпачем допитувалася жінка. –  За недоспані ночі і здоров’я, яке вже не повернеш – це моя плата?» У відповідь чула лише: «Не затримуйте чергу! Нічим не можемо допомогти! Питання не до нас!».  Здавалося, життя втрачає колишні барви, а жінка усвідомила, що вона не перша і, на жаль, не остання. Чимало пенсіонерів страждають через недосконалість нормативно-правової бази. У таких закладах, де «лише затримувала чергу», вона знаходила все більше і більше людей, обкрадених, обманутих. На подив жінки, окрім людей похилого віку, траплялися молоді, перспективні, з бажанням працювати, але уже ошукані працедавцями або стали жертвою «зарплат у конвертах».
Минали дні, тижні, а проблема все ще залишалася не вирішеною –  у жінки опускалися руки. Одного суботнього дня Христина Павлівна раптом вирішила прогулятися і, відкинувши всі погані думки і пригнічений настрій, пішла до улюбленого парку, що знаходився неподалік школи. Саме тут вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, часто проводила час з учнями і приходила сюди завжди, коли було тоскно й тяжко на душі. На деякий час забулися всі проблеми, і жінка безтурботно крокувала в тіні столітніх дерев, осяяних липневим привітним промінням. Сонце крало очі, а у пам’яті зринали спогади зі шкільного життя, смішні моменти з друзями. Вона була далеко звідси, проте, почувши знайомий голос, що вигукував: «Христю… Це ти, Христю?», відразу повернулася до реальності і, обернувшись, побачила близьку подругу, з якою через власні проблеми давно не бачилася і нічого не знала про її теперішнє життя.
 Ганна Миколаївна, колишня колега жінки, привітно посміхалася і не приховувала радості в очах – вона, дійсно, була щаслива зустрітися з товаришкою і була впевнена, що життя нашої героїні лише налагодилося й навіть не здогадувалася, з якими внутрішніми муками й терзаннями душі її завжди усміхнена подруга прокидається кожного ранку. На подив, Христина Павлівна відчула нестерпне бажання розповісти про свою проблему, але не для підтримки, вона розуміла: ця зустріч стане доленосною і вирішальною в її житті. Не приховуючи правди, спершу жінка намагалася відкинути всі інтуїтивні імпульси і, холодно оцінюючи ситуацію, не мала намірів ділитися такою новиною. Проте через деякий час вони йшли тротуаром, а Ганна Миколаївна вже обурено розмахувала руками і впевнено доводила, що зупинятися не можна.
 Проблема несправедливої оплати праці їй була до болю знайомою: її донька Олеся була серед тих, хто постраждав від свавілля працедавця. Через скрутну ситуацію в родині зі сльозами на очах Ганна Миколаївна проводжала доньку на заробітки до Польщі. Після повернення з-за кордону дівчина зрозуміла, що такий спосіб заробітку непостійний і не зручний, тому вирішила шукати інших на Батьківщині. На диво, швидко знайшла роботу, нелегку, але у рідному місті, з дружнім колективом і привітним, на перший погляд, керівництвом. Отримувала гарну зарплатню, хоч і в конверті. Погодьтесь самі, коли потрібні кошти, не звертаєш увагу на такі дрібниці й навіть не здогадуєшся, що протягом всього цього часу тебе так банально й нахабно ошукували. Згодом через переїзд до іншого міста жінці довелося змінювати й місце роботи, й, уявіть, яке було здивування кращого працівника фірми протягом п’яти років, що стажу вона не отримала, а відпрацьовані години й витрачений час  просто розчинились у повітрі, як мильна бульбашка. Саме через це вона теж оббивала пороги різних установ і не досягла ніякого результату.
Ця зустріч, дійсно, стала доленосною: Христина Павлівна знала Олесю ще з дитинства, тому, поділившись одна з одною своїми переживаннями, вони дійшли  висновку, що «для вирішення їхніх проблем потрібно діяти згуртовано, адже два розуми краще, ніж один». Все частіше жінки дізнавалися про різні історії, якими ділились такі ж нещасні, як і вони. Згідно зі статистикою, вирішення таких питань на користь ошуканих становить менше десяти відсотків.
Одного вечора, коли жінки вирішили просто відпочити від буденності і весело згадували колишні пригоди, Христину Павлівну осяяла незвична думка: «А чому б нам не провести мирний мітинг?». Жінка сказала це нерішуче і вже навіть сама відсахнулась від цієї ідеї, але, на подив, почула схвальні коментарі подруг. Олеся й Ганна Миколаївна впевнено підтримали жінку. Вони знаходили ще більше людей, які через несправедливість змушені рахувати кожну копійку і ледь зводити кінці з кінцями.  Доволі знайома ситуація у ХХІ столітті, чи не так? Звісно, багато хто насмішкувато відгукувався про задум жінок, і майже ніхто не вірив, що вони зможуть досягти поставленої цілі.
Датою свого мітингу обрали десяте вересня, понеділок. Як і в будь-яких інших історіях на противагу недовірі стали жителі, які, дійсно, прагнули справедливості. До лав мітингувальників приєдналося більше сотні однодумців. Люди вимагали чесного ставлення до себе, повернення зарплат, надання трудового стажу…
Олеся домоглася навіть професійної відеозйомки і завдяки сучасним технологіям транслювала демонстрацію на всю Україну, цим самим закликаючи, всіх обєднатися і боротися проти «зарплат у конвертах» і це дасть гідне пенсійне забезпечення кожному українцю. На перший погляд, звичайна історія, коли народна свідомість безуспішно прагне перемогти несправедливість. Протягом місяця жителі різних куточків нашої країни виступали проти  обману. Саме цей мітинг звичайних жінок, ображених, спонукав до боротьби кожного й слугував прикладом для наслідування.
Я переконана, що образи головних героїнь стали уособленням прагнення до кращого життя, до змін, до щасливого майбутнього для своїх дітей та внуків, для всього народу.
«Справедливі пенсії! Ні – «зарплатам у конвертах»! Не обкрадайте своїх працівників!…» – тривалий час лунало на головній площі міста…

Життя жінок після цієї химерної ідеї, звісно, змінилося. Така, на перший погляд, нічим неособлива історія, яка змінила перебіг подій у країні, зумовила хвилю численних акцій та мітингів і довела, що «пенсія у конвертах» немає місця у нашому житті.






Немає коментарів:

Дописати коментар